Поради спеціалістів

  • Сайт «Особлива дитина»: допоміжні матеріали для батьків та педагогів у роботі з дітьми: https://osobluvadutuna.com.ua/ 
  • Сайт «Дитячий психолог» для батьків та психологів (ігри, діагностичний матеріал, статті, поради, відеоуроки) : https://dytpsyholog.com
  • Розвивальні ігри та вправи на YOUTUBE- канал «З любов’ю до дітей» (дитячі пісні, цікаві абетки, руханки, розвиваючі відео та мультики для дітей українською мовою): https://www.youtube.com/user/SonechkoProject/videos
  • — канал «Цікаво грати» (логопедичні відео — вправи): https://www.youtube.com/user/reverslink/videos
  • Сайт «Аутизм в Україні» — інформація про аутизм, діагностику, терапію, соціальну реабілітацію людей з аутизмом, про організації, що надають допомогу дітям з аутизмом в Україні: https://www.autism.in.ua/uk
  • Картки PECS для дітей з РАС, доступні для завантаження та друку: https://pecs.in.ua/
  • Сайт «Нова українська школа». Питання інклюзивної освіти: https://nus.org.ua/tags/129/
  • Сайт для логопедів та батьків, які піклуються про мовленнєвий розвиток своєї дитини: https://www.logopedia.com.ua/
  • Матеріали з діагностики та корекції порушень мовлення, статті для батьків, описи дидактичних ігор: https://logoped.in.ua/
  • Сайт «Розвиток дитини»: статті, практичні завдання, робочі зошити: https://childdevelop.com.ua/
  • Курс лекцій, навчальні відео, статті для фахівців освіти, медицини, соціальної сфери та батьків дітей з особливими освітніми потребами: https://www.dyvogra.com/uk/course-of-lectures/
  • Безкоштовний доступ до цифрових підручників, інтерактивного контенту та навчального програмного забезпечення: https://ua.mozaweb.com/uk/index.php

У міру зростання й розвитку дитина вимовляє спочатку окремі звуки, потім – прості слова (наприклад, «мама» чи «тато»), і лише потім учиться говорити складні слова. Розвиток мовлення – особливий процес, за яким батьки спостерігають із великою цікавістю.

Мовленнєвий розвиток має важливу роль у процесі загального розвитку дитини. Знаючи специфіку цього процесу та його основні етапи, ви можете зрозуміти, наскільки добре у вашої дитини розвинені мовленнєві навички.

Основи мовлення закладаються в дитини впродовж першого року життя, а перші три роки життя є вирішальними в розвитку мовленнєвих навичок. Ці навички розвиваються в середовищі, де дитина чує звуки й мовлення інших людей. Діти до трьох років найкраще сприймають мовлення, тому розвиток мовленнєвих навичок у цьому віці надзвичайно важливий.

Немовлята спілкуються за допомогою плачу, наприклад, коли вони голодні або хочуть, щоб батьки підійшли до них. У міру розвитку вони вчаться чути й розуміти звуки мови й можуть висловлювати свої думки за допомогою окремих слів і коротких односкладних речень. Швидкість розвитку мовленнєвих навичок індивідуальна для кожної дитини.

Етапи розвитку мовленнєвих навичок у дітей

Домовленнєвий етап

На цьому етапі дитина вчиться спілкуватися з людьми навколо. Більшість дітей починає спілкуватися з батьками у приблизно однорічному віці. На цей час діти вже розуміють більшу частину того, що їм говорять батьки, і можуть висловлювати свої потреби, вказуючи на конкретні об’єкти.

Варто також зауважити, що не всі діти розвивають мовленнєві навички в однаковій послідовності.

3–4 роки

У 3–4-річному віці дитина зазвичай веде з батьками довгі й цікаві, хоча іноді досить безглузді розмови. У цьому віці в дітей зростає словниковий запас, вони починають розуміти основи граматичної будови мови. Вони багато розмовляють і насолоджуються довгими бесідами.

На цьому етапі можна виокремити певні показники, які свідчать про нормальний мовленнєвий розвиток дитини:

1. Дитина швидко засвоює нові слова.

2. Дитина використовує іменники у множині, але може неправильно вживати форми дієслів (наприклад, вона говорить «продавати» замість «продає»).

3. Трирічна дитина розмовляє досить зрозуміло і зв’язно:

  • складає речення з чотирьох і більше слів;
  • знає й розуміє дитячі вірші;
  • правильно вживає займенники.

4. Мовлення чотирирічної дитини цілком зрозуміле, іноді в ньому трапляються дрібні неточності. У цьому віці дитина:

  • використовує довгі й складні речення;
  • може розповідати довгі історії, дотримуючись правильної послідовності подій;
  • ставить багато запитань. Мовлення дитини чітке й зрозуміле, без грубих помилок.

У дошкільному віці дитина зазвичай веде порівняно довгі й складні розмови з батьками.

5–8 років

У п’ятирічному віці дитина здебільшого говорить граматично правильно, демонструючи досить великий словниковий запас. У шість років діти здатні писати прості історії, розуміють, як звуки утворюють слова.

Показники мовленнєвого розвитку дитини на цьому етапі такі:

1. У п’ятирічному віці дитина зазвичай формує речення граматично правильно, однак іноді припускається граматичних помилок.

2. П’ятирічна дитина:

  • має досить великий словниковий запас;
  • може висловлювати свою точку зору в дискусіях.

3. До шестирічного віку дитина розуміє близько 13 000 слів.

4. Шестирічна дитина правильно використовує займенники, розуміє різницю між ними.

5. До семирічного віку дитина розуміє від 20 000 до 26 000 слів і може розпізнавати помилки в мовленні інших людей.

6. У восьмирічному віці діти роблять дуже мало граматичних помилок. Вони можуть вести повноцінні бесіди з дорослими, дотримуватися складних інструкцій без повторень. Їм під силу читати тексти, відповідні їх віку, а також писати прості твори.

Це основні етапи мовленнєвого розвитку дітей. Однак одні діти досягають певних показників раніше, а інші – пізніше. Поки ви бачите в мовленнєвому розвитку дитини прогрес, хоч і невеликий, немає приводу для занепокоєння. Однак іноді дитина може не розуміти, що їй кажуть, а також мати труднощі при висловленні своїх думок. Це може свідчити про наявність у дитини мовленнєвих порушень.

Як визначити, чи має дитина проблеми розвитку мовлення?

Діти, у яких спостерігаються порушення рецептивного мовлення, можуть зазнавати труднощів стосовно:

  • розуміння мовлення тих, хто навколо;
  • дотримання інструкцій;
  • організації власних думок.

Діти з порушеннями експресивного мовлення, мають труднощі при вираженні своїх думок і потреб:

  • їхні речення можуть бути короткими й простими, а мовлення – неструктурованим;
  • їхній словниковий запас може бути значно меншим, ніж у однолітків;
  • їм буває важко дібрати правильне слово, вони заповнюють паузи різними звуками або словами-паразитами («еммм», «нууу» тощо);
  • вони можуть неправильно вживати граматичні форми слів;
  • вони часом повторюють одні й ті ж фрази в одній розповіді.

Причини порушень мовленнєвого розвитку

Дитина не може розвинути навички формування мовлення, слухання, розуміння й запам’ятовування з різних причин:

  • дитина недостатньо чує «живе» мовлення в повсякденному житті. Чим більше дитина занурена в мовне середовище, тим швидше вона розвиває мовленнєві навички;
  • деякі діти відчувають труднощі тільки стосовно розвитку мовлення, у той час як інші сфери психіки в них розвиваються нормально;
  • причини розладу експресивного мовлення до кінця не з’ясовані. Але іноді такий розлад пов’язаний із затримкою психічного розвитку;
  • розлад рецептивного мовлення може бути викликаний генетичними відхиленнями;
  • порушення мовленнєвого розвитку можуть спричинятися черепно-мозковими травмами;
  • в дітей із затримкою психічного розвитку, розладами аутистичного спектру та проблемами зі слухом часто вторинним порушенням виступають різноманітні мовленнєві порушення;
  • такий мовленнєвий розлад, як афазія (порушення вже сформованого мовлення), може виникати внаслідок ураження центральної нервової системи.

Як розвинути мовлення в дитини

1. Розмовляйте з дитиною. Якнайбільше говоріть із нею на загальні теми. Наприклад, ви можете почати розмову з абстрактних фраз: «Ми йдемо гуляти в парк. Бачиш, як літають птахи? Відчуваєш, як пахнуть квіти?»

2. Читайте дитині книги. Починати читати дитині книжки ніколи не буває рано. Почніть із книг для найменших, потім, коли дитина трохи підросте, переходьте до казок і коротких дитячих розповідей.

3. Якомога менше вмикайте дитині телевізор і комп’ютер. Не привчайте дитину до електронних пристроїв змалечку. Щоб розвинути навички мовлення, дитині необхідно взаємодіяти з людьми, чути живе мовлення. Телевізор не може їй цього забезпечити.

4. Ходіть із дитиною на прогулянки. Спільна прогулянка в парк або музей може відкрити для дитини абсолютно новий світ. Чим більше дитина взаємодіє з навколишнім світом, тим допитливішою вона стає і тим більше питань ставить. Ви можете розмовляти з дитиною, мотивуючи її ділитися новим досвідом.

5. Показуйте позитивний приклад. Розмовляючи з дитиною, станьте навпроти неї. Говоріть повільно й чітко. Якщо дитина говорить якесь слово неправильно, не сваріть її, а виправте, промовляючи його правильно. Знаючи, як правильно вимовляється те чи інше слово, дитина буде вчитися правильної вимови.

6. Пам’ятайте, що у вас із дитиною різні рівні розвитку мовлення. Не використовуйте слова чи фрази, які дитина не зможе зрозуміти. Якщо ви все ж сказали незрозуміле для дитини слово, поясніть його значення.

7. Підлаштовуйтеся під дитину. Якщо вона сама починає розмову, дозвольте їй говорити й пояснювати. Підтримуйте дитину в таких ситуаціях: навіть просте поплескування по плечу додасть їй упевненості в собі.

8. Говоріть і повторюйте. Якщо дитина правильно вимовляє слово, повторіть його декілька разів у різних реченнях, щоб вона краще зрозуміла його значення.

9. Вивчайте нові слова за допомогою книг із картинками. Придбайте декілька книг із ілюстраціями, допоможіть дитині вивчити нові прості слова (наприклад, «м’яч», «дерево» тощо). Далі покажіть картинку, яка відповідає цьому слову, і обговоріть її з дитиною.

10. Вивчайте з дитиною нові слова. Час від часу вчіть із дитиною нові слова. Запропонуйте їй придумати речення з новим словом. Не біда, якщо дитина не відразу зрозуміє нове слово. Рано чи пізно вона навчиться правильно його використовувати.

11. Ставте дитині запитання. Робіть усе можливе, щоб дитина розвивала мовленнєві навички. Якщо ви гуляєте в парку, знайдіть щось цікаве для дитини. Ставте їй запитання, запропонуйте розповісти вам про те, що вона бачить.

12. Співайте дитині пісні, читайте вірші. Рими у віршах і піснях допомагають дитині краще засвоювати нові слова.

Якщо ваша дитина страждає від тієї чи іншої затримки мовленнєвого розвитку, не впадайте у відчай. Приділяйте більше часу розвитку в неї мовленнєвих навичок. Якщо ваших зусиль виявиться недостатньо, зверніться по професійну допомогу, щоб упоратися з мовленнєвими порушеннями.

Кінезіологічні вправи

Карантин схожий на відпустку чи довгі вихідні, тому варто розуміти, що для дорослих і дітей – це все-таки період розслаблення. І дотримуватись розпорядку дня – важливо. Графік потрібен, щоб дитина мала певні межі, в яких вона буде більш організованою. Так і батьки встигатимуть більше.

Те, як наповнювати весь інший час, залежить від уподобань дитини. Найбільш продуктивною частиною дня у дітей є час до обіду. Тому всі заняття, які спрямовані на розвиток дитини, краще планувати на першу половину дня.

Змушувати дитину не потрібно. Дуже важливо прислухатись до дітей та їхніх бажань.

Удома можна гратися і з кінетичним піском, пластиліном, робити аплікації з паперу,малювати. Для дітей цінно, коли батьки граються з ними на одному рівні: наприклад, сідають разом і роблять щось спільне. Пропоную батькам для корекційної роботи з нашими дітьми кінезіологічні вправи.

Кінезіологія — це наука про розвиток розумових здібностей і фізичного здоров’я через певні рухові вправи. Це своєрідна «гімнастика мозку». З її допомогою процес навчання і виконання будь-якого виду діяльності стає ефективнішим. Завдяки «гімнастиці мозку» організм координує роботу правої та лівої півкуль, розвиває взаємодію тіла й інтелекту. Півкулі мозку людини відповідають за певні функції: Права півкуля головного мозку — гуманітарна, образна, творча — відповідає за тіло, координацію рухів, просторове і кінестетичне сприйняття.

Ліва півкуля головного мозку — математична, знакова, мовленнєва, логічна, аналітична — відповідає за сприйняття слухової інформації. Для того щоб творчо осмислити будь-яку проблему, необхідні обидві півкулі та взаємодія й синхронізація між ними. Кожна з них є не дзеркальним відображенням іншої, а необхідним доповненням.

Завдання кінезіології:

· розвиток міжпівкульної взаємодії;

· синхронізація роботи півкуль;

· розвиток дрібної моторики;

· розвиток здібностей;

· розвиток пам’яті, уваги, мислення;

· розвиток мовлення.

ЯК ПРОВОДИТИ ВПРАВИ?

Вправи проводять у будь-які режимні моменти як динамічні паузи та як частину заняття для дітей . Час проведення — 3–5 хвилин, у цілому це може становити до 25–30 хвилин на день. Діти мають точно виконувати рухи і прийоми. Вправи проводять у доброзичливій обстановці стоячи або сидячи за столом.

Для поступового ускладнення вправ можна використовувати:

· прискорення темпу виконання;

· виконання з легко прикушеним язиком і заплющеними очима;

· долучення рухів очей і мовлення до рухів рук;

· долучення дихальних вправ і методу візуалізації.

Хотілося б звернути увагу ще на кілька важливих моментів у проведенні кінезіологічних вправ:

· під час занять проводити такі вправи можна тільки в тому випадку, якщо йде стандартне навчання. Творчу діяльність переривати кінезіологічними вправами недоцільно;

· вправи краще проводити перед заняттям.

ВПРАВИ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ І ПОЧАТКІВЦІВ

«Ліхтарики-зірочки»

Руки витягнуті перед собою. Одна долоню стиснута в кулак, друга — пальці розчепірені. Ритмічна зміна позицій («зірочки запалилися і згасли»).

«Кільця»

По черзі якомога швидше дитина перебирає пальці рук, з’єднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний, середній і т. ін. Вправу виконують у прямому (від вказівного пальця до мізинця) і в зворотному (від мізинця до вказівного пальця) порядку.

У роботі зі старшими дітьми вправа «Кільця» може бути використана в ускладненому варіанті: ліва рука змикає вказівний і великий пальці, права — великий і мізинець. У такт рахунку ліва

і права руки роблять одночасні різноспрямовані рухи: ліва рука змикає великий палець по черзі з середнім, безіменним і мізинцем, а права відповідно — з безіменним, середнім і вказівним.

ВПРАВИ ДЛЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ШКОЛЯРІВ

«Кулак-ребро-долоня»

Послідовна зміна позицій на площині столу: долоня, стисла в кулак, долоня ребром на площині столу, розпрямлені долоні на площині столу.

«Лезгинка»

Ліву руку стискають у кулак, великий палець відставлений у сторону, кулак розвернутий пальцями до себе. Прямою долонею правої руки в горизонтальному положенні торкаються мізинця

лівої. Після цього одночасно змінюють положення правої та лівої рук протягом 6–8 змін позицій. Необхідно прагнути швидкості зміни положень.

«Змійка»

Схрестити руки долонями одна до одної, зчепити пальці «в замок», вивернути руки до себе. Рухати пальцем, дотримуючи вказівок ведучого. Палець має рухатися точно і чітко. Торкатися його не можна (тільки на початку навчання, якщо не вдається виконати вправу на зоровому рівні). Послідовно у вправі повинні брати участь усі пальці обох рук.

«Вухо-ніс»

Лівою рукою беруться за кінчик носа, а правою рукою — за протилежне вухо. Одночасно відпускають вухо і ніс, плескають у долоні, змінюють положення рук «з точністю до навпаки».

«Велосипед»

Вправу виконують у парах.Потрібно стати однин навпроти одного, торкатися долонями долонь партнера. Здійснювати рухи, аналогічні тим, що виконують ноги під час їзди на велосипеді.

«Поплескали-погладили»

Вправу виконують у парах. Одну долоню кладуть на плече партнера по грі, другу — йому на голову. Необхідно одночасно гладити партнера по голові та поплескувати по плечу. Спочатку можна відпрацювати рух рук на собі, одночасно однією рукою гладити себе по голові, а другою плескати по животу.

«Горизонтальні вісімки»

Витягнути руку вперед, зігнути в лікті, підняти великий палець руки на рівень перенісся, описувати вісімки в горизонтальному полі бачення. Стежити за рухом великого пальця, тільки очима. Малювати вісімки справа наліво і зліва направо, зверху вниз. Повторити 8–10 разів.

«Дзеркальне малювання»

Малювати на аркуші паперу одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери. Можна почати малювати з самого простого: вертикальні лінії, горизонтальні лінії, хвилясті лінії,кружечки, геометричні фігури, потім предмети поступово ускладнюючи деталями. Якщо дитина не може самостійно намалювати, намалюйте самі зразок , а дитина буде обводити по контуру.

Запропоновано лише деякі вправи та ігри. Крім активних вправ, існує дуже багато вправ на релаксацію, окорухові вправи, дихальні, розтягування, масаж та ін.

Вправи кінезіології універсальні. Вони допомагають дорослим і дітям. Вони дуже прості у виконанні та не вимагають спеціальної фізичної підготовки. Регулярне виконання цих вправ позбавляє втоми, підвищує концентрацію уваги, сприяє підвищенню фізичної та розумової активності.

Аутизм і глибокі порушення розвитку невизначеної природи мають багато спільних рис. Як правило, вони стають очевидними у дітей приблизно в три роки. Аутизм і гли­бокі порушення розвитку — це неврологічні розлади, які порушують здатність дитини до спілкування, до розуміння мови, до гри і взаємодії з іншими.

Дитині може бути поставлений діагноз «аутизм», якщо у неї спостерігаються вісім чи більше із шістнадцяти симптомів, що стосуються сфер соціальної взаємодії і спілку­вання, а також спектра занять та інтересів. Якщо поведінка дитини схожа на поведінку малят, що страждають на аутизм, але кількість відповідних симптомів менша за вісім, медики ставлять діагноз глибокого порушення розвитку невизначеної природи.

Характеристика

Причини, які викликають аутизм і глибокі порушення розвитку, невідомі. Дослід­ники вважають, що вони бувають наслідком неврологічних травм або порушення біо­хімічної рівноваги в мозку. Ці захворювання не викликаються психологічними факто­рами.

Здібності, розвиток і поведінка дітей з аутизмом і глибокими порушеннями розвит­ку невизначеної природи можуть коливатися в широких межах. Деякі малята взагалі не розмовляють, в інших розвиток мовних навичок обмежений і спостерігаються часті повторення речень. Діти з більш-менш розвинутими мовними вміннями, як правило, розмовляють лише на певні теми. Люди, що страждають на аутизм, не люблять голос­них звуків, яскравого світла, а також деяких видів поверхонь.

Освітні аспекти

Аутизм і глибокі порушення розвитку невизначеної природи — це вади, які негатив­но позначаються на здатності дітей до навчання. У таких випадках дуже важливими є рання діагностика і застосування відповідних навчальних програм. Лікування й освітні потреби дітей при обох діагнозах практично однакові.

Під час розробки індивідуалізованих навчальних планів для малят з аутизмом і гли­бокими порушеннями розвитку увагу насамперед слід звертати на поліпшення кому­нікативних, соціальних і когнітивних умінь, поведінки, а також самообслуговування. Проблеми з поведінкою і спілкуванням часто заважають навчанню таких дітей. Якщо через аутистичну поведінку дитина погано оволодіває новими вміннями, батьки і вчи­телі повинні звертатися по допомогу до професіоналів у цій сфері.

Для ефективного навчання дітей із цими вадами класне середовище повинно бути структурованим, а заняття мусять мати точно визначену послідовність і плавно зміню­ватися одне одним. Діти з аутизмом і глибокими порушеннями розвитку невизначеної природи навчаються краще, коли одночасно отримують візуальну і словесну інформа­цію. Для таких малят дуже важливою є взаємодія зі здоровими ровесниками, оскільки однолітки можуть бути для них взірцем в оволодінні мовними, соціальними і поведін-ковими вміннями. Важливо також, щоб учителі розробляли навчальні плани разом з батьками. Це сприяє застосуванню однакових підходів удома і в школі.

Дітей, що страждають на аутизм, можна успішно залучати до звичайних класів. Але для успіху цієї справи необхідне виконання двох умов. По-перше, педагоги разом з бать­ками повинні розробити індивідуалізований план, який відповідає потребам дитини. По-друге, у класі такому учневі варто надавати додаткову допомогу з боку дорослих. Якщо виконувати обидві умови, від дитини з аутизмом можна очікувати суттєвого про­гресу.

Ранній дитячий аутизм — особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2—3 років в період першої вікової кризи.

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно «нормальних» пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

Все вищезазначене є концентрованим вираженням стану соціально-афектної та пізнавальної (логічною) незрілості (Miller Ст, 1982). Представники нейрофізіологічної концепції (Rimland Ст, 1964) кваліфікують її насамперед як прояв центральних порушень процесів обробки подразників нервової системи. Водночас, з позицій психології підсвідомості (Bettelheim Ст, 1977), підкреслюється значення неправильного ставлення матері до дитини в ранньому дитинстві як вагомої причини виникаючих розладів. В даний час більшістю дослідників визнається поліетилогічність раннього дитячого аутизму, проте нікому не удалося визначити суть синдрому.

Термін «аутизм» (від грецького autos) ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитиначий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області були проведені зовсім недавно.

З часів опису РДА Каннером і незабаром Аспергером виділяють дві його форми: синдром дитячого аутизму Катера і аутична психопатія Аспергера.

Варіант Аспергера зазвичай легший, при ньому не страждає “ядро особи”. Цей варіант багато авторів відносять до аутичної психопатії. У літературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантах аномального психічного розвитку. Наприклад, РДА Каннера зазвичай рано виявляється — в перші місяці життя, або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку і дивакуватість поведінки, як правило, починають виявлятися на 2—3 році і чіткіше — до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починає ходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з’являється раніше ходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, а синдром Аспергера вважається за “крайнє вираження чоловічого характеру”. При синдромі Каннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, як правило, не має комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більш збережений, соціальний прогноз значно кращий і дитина зазвичай використовує мову як засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хоча дитина уникає чужого погляду; спільні і спеціальні здібності також краще при цьому синдромі.

2. Причини виникнення захворювання

Спочатку аутизм вважався тільки психіатричною або психологічною проблемою, його навіть досить довго плутали з шизофренією. Потім в усьому звинувачували батьків, які мало приділяли уваги дитині.

Аутизм може виникати як своєрідна аномалія розвитку генетичного генезу, а також спостерігатися у вигляді ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і при метаболічних дефектах. Клінічна диференціація РДА має важливе значення для визначення специфіки лікувально-педагогічній роботи, а також для шкільного і соціального прогнозу.

Існує думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною її є багато проблем. Вважається, що аутична поведінка є інтегральним розладом з різною етіологією і патогенезом. З’ясування у кожному конкретному випадку механізмів його розвитку на клінічному етиопатогенетичному рівні має важливе практичне і теоретичне значення. Природу цього явища до сьогодні не вивчено, як з ним боротися також ніхто достеменно не знає. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитині перевіряють все але нічого не знаходять, а проблема є і довкола цієї проблеми є цілком чітка симптоматика.

Вважається, що ранній дитячий аутизм частіше виникає в певному сімейному середовищі, звичайно це інтелектуальне середовище. Відомо також, що аутизм спостерігається у первістків і єдиних дітей в сім’ї.

Існує різний підхід до розуміння виникнення аутичної поведінки: одні автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, інші вважають за краще виділяти аутизм первинний і вторинний. Первинний розглядається як вроджена генетично зумовлена схильність, вторинний — як форма сформованих поведінкових реакцій. Практика показує, що зазвичай присутнє поєднання цих двох механізмів.

60 років тому це було вкрай рідкісне захворювання, зараз замість кількох дітей на 10000 на аутизм страждає в середньому 1 на 200 дітей, а в деяких країнах статистика ще гірша — в Англії це 1 на 80. Зростання аутизму в світі вже зіставляють за масштабами з епідемією. Випадки захворювання збільшуються в середньому від 25% до 100% в рік в одному і тому ж регіоні.

Останнім часом це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань пов’язаних з проблемами оточення. Під оточенням розуміється їжа, ліки, повітря, вода, брак необхідних поживних мікроелементів, вміст токсинів в довкіллі, тобто, все, що оточує нас може мати потенційну небезпеку для людини.

Звичайно, така реакція як аутизм виникає не у всіх, хтось може протистояти шкідливому впливу ззовні, а хтось вже ні. Аутисти просто набагато вразливіші до цих подразників.

Ще 10 років тому аутизм вважався невиліковним захворюванням, зараз почали з’являтися історії успіху. Але і досі кожна така перемога сенсація і щоразу ця перемога давалася дуже і дуже нелегко.

Існує думка, що зростання захворюваності на аутизм пов’язане зі збільшенням числа вакцин, що містять нейротоксин — етилртуть. Водночас педіатри називають це збігом.

Зокрема Ден Олмстед у своїх стаття “Епоха аутизму//United Press International” звертає увагу на те, що вперше аутизм виявили майже одночасно і в США, і в Європі.

У 1943 р. дитячий психіатр Лео Каннер опублікував свою епохальну статтю в університеті Джона Хопкінса в Балтіморі; аналогічна робота педіатра Ганса Аспергера, присвячена дітям з менш вираженим ступенем аутизму, була опублікована у Відні у 1944 р, пише Ден Олмстед

Виникнення аутизму одночасно на різних континентах — не збіг, переконаний Ден Олмстед. Така одночасність означає, що хворобу спровокував якийсь єдиний для різних місць чинник.

Цим чинником може бути одночасне для різних країн попадання в організм дітей етилртуті, причому не обов’язково у складі вакцин. Ден Олмстед дізнався, що дана особливо небезпечна форма органічної ртуті використовувалася приблизно з 1930 р. у виробництві фунгіцидів. Саме Моріс Хараш, американський хімік, який запатентував вживання цієї сполуки у вакцинах, — там вона застосовується під назвою тимеросал — вперше використав органічну ртуть для дезинфекції насіння.

Дві компанії (одна німецька, інша американська) створили церезан — фунгіцид на основі етилртуті. Спільне підприємство продавало цей фунгіцид і в Європу, і в США. Етилртуть досі входить в більшість вакцин від грипу, які отримують вагітні жінки і маленькі діти. Варто зауважити, що сільгосппродукти, які містять ртуть заборонені у сільгосппродукції у зв’язку з шкідливим впливом на людину та довкілля.

Отже, причиною виникнення аутизму могло бути — вважає Ден Олмстед — дія етилртуті через сільськогосподарські добрива. Таким чином, у деяких дітей, чутливих до дії нової нейротоксичної форми ртуті, розвинулося нове неврологічне захворювання — аутизм.

3. Порушення комунікативної поведінки при РДА

Рання діагностика аутизму має важливе значення, оскільки прогноз цієї аномалії розвитку в значній мірі залежить від часу початку психолого-педагогічної корекції і лікування.

У дитини з аутизмом порушено формування всіх форм довербального і вербального спілкування. Перш за все у неї не формується зоровий контакт, дитина не дивиться в очі дорослого, не протягує ручки з німим проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапі соціально-емоційного розвитку.

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом в спілкуванні з тими, хто оточує не звертається до мови міміки і жестів, як це роблять діти першого року життя, а також діти з порушеннями слуху і мови.

Основна особливість дітей з аутизмом — це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого — в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з’являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.

Міміка дитини невиразна, характерний погляд повз або “крізь” співбесідника.

Багатьом дітям з аутизмом притаманна підвищена лякливість, вразливість, схильністю до страхів, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядається як хворобливо загострений інстинкт самозбереження.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

До характерних ознак раннього дитячого аутизму належить порушення мови, що відображає основну специфіку аутизму, а саме — несформованість комунікативної поведінки. Тому у дітей з аутизмом, перш за все, порушений розвиток комунікативної функції мови і комунікативної поведінки в цілому. Незалежно від часу появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мову як засіб спілкування, вона рідко запитує, зазвичай не відповідає на питання оточуючих в тому числі і близьких для неї людей. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися “автономна мова”, “мова для себе”.

Серед характерних патологічних форм мови перш за все характерні ехолалії, химерна, часто скандована вимова, своєрідна інтонація, характерні фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази або слова, дитина довго називає себе в другій або в третій особі, відсутність в активному словнику слів, що позначають близьких для дитини людей, наприклад, слів мама, тато інші предмети, до яких у дитяти є особливе ставлення: страх, нав’язливий інтерес, їх одушевлення, тощо.

На відміну від мовних порушень, наприклад, алалії, мова при аутизмі на початкових етапах може розвиватися нормально або навіть пришвидшено, і дитина за темпом її розвитку інколи обганяє здорових однолітків. Потім, зазвичай до 30 місяців (в середньому близько 18 місяців) мова починає поступово втрачатися: дитина перестає говорити з оточуючими, хоча інколи може розмовляти сам з собою або уві сні, тобто не розвивається комунікативна функція мови. Втрата мови завжди поєднується з втратою виразної жестикуляції і імітаційної поведінки. При цьому така втрата мови частіше спостерігається у дівчаток.

При ранньому дитячому аутизмі в домовленнєвий період часто спостерігається відсутність лепетання і слабкий розвиток функції наслідування. Дитина не виконує прості мовні інструкції, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розуміє мову. Більш ніж у 50—70% дітей з раннім дитячим аутизмом спостерігається недостатність використання жестів і інтонації в спілкуванні. На початку мовного розвитку ехолалії з’являються рідко, але вони можуть мати місце в старшому дошкільному віці.

Діти з аутизмом рідко використовують повноцінну мову в спілкуванні. У старшому дошкільному віці вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерідко спостерігаються стійкі аграмматизми, вони майже ніколи не використовують особовий займенник я і ствердне слово та.

У деяких випадках аутизм може поєднуватися з різними мовними порушеннями, у тому числі з алалією. Ці форми особливо несприятливі стосовно розвитку мови, оскільки два цих дефекти взаємно підсилюють один одного.

Нерідко різні мовні порушення, у тому числі і алалія, можуть ускладнюватися окремими проявами аутичної поведінки.

Різні варіанти аутичної поведінки можуть формуватися повторно у дітей з важкими формами порушень мови і слуху. Важливе значення має клінічна диференціація різних форм аутичної поведінки стосовно кожної окремої дитини. Важливість цієї диференціації пояснюється ще і тим, що, як добре відомо, діти з аутичною поведінкою складають групу підвищеного ризику розвитку важкого психічного захворювання — дитячої шизофренії.

4. Корекція комунікативних навиків у дітей з аутизмом

Емоційні розлади є однією з частих причин, які зумовлюють відхилення в психічному розвитку дитини. Згідно теорії періодизації індивідуального психічного розвитку (Г.К.Ушаков, 1973; В.В.Ковальов, 1979), афектний рівень реагування має місце у дітей дошкільного і молодшого рівня. Тому під впливом різних несприятливих чинників навколишнього середовища і при різних відхиленнях в розвитку і нервово-психічних захворюваннях на цьому віковому етапі найчастіше виявляються різні емоційні розлади. Це не означає, що вони не можуть проявитися в ранішому або в більш старшому віці, але на цьому віковому етапі вони зазвичай є більш вираженими.

Для афектного рівня реагування характерна поява страхів, підвищеній афектній збудливості.

4.1. Рівневий підхід до оцінки порушень емоційної сфери дітей

У психології розроблений рівневий підхід до оцінки порушень емоційної сфери у дітей (В.В.Лебедінський, 1980, 1985, 1990). Цей підхід ґрунтується на закономірностях розвитку емоційної регуляції здорової дитини. Першим рівнем регуляції вважається рівень польової реактивності, при якому можливі лише пасивні форми психічної адаптації. При нормальному розвитку цей рівень ніколи не виявляється самостійно, а виступає лише у вигляді фонового, який забезпечує афектне передналаштування до активної взаємодії індивідуума з тим, що оточує.

Другий рівень регуляції — рівень стереотипів має важливе значення в розвитку перших реакцій пристосування дитини до свого оточення і формуванні активної виборчої адаптації. Він починає активно виявлятися у дитини перших трьох місяців життя. При порушеннях психічного і особливо емоційного розвитку, як це має місце при ранньому дитячому аутизмі, у неї спостерігаються характерні емоційно-поведінкові розлади у вигляді страхів при зміні звичної обстановки, змін режиму, розширення кола спілкування.

Другий рівень регуляції забезпечує не так спільна рівновага, як направлений на посилення стенічних активних реакцій на основі вироблення різноманітних способів автостимуляції, направленої на підтримку позитивних емоцій. Емоційні розлади, які спостерігаються у дитини можуть бути зумовлені дисфункцією цього рівня. При цьому дитина виробляє звичку зосереджуватися на цих відчуттях і починає менше реагувати на зовнішні стимули, що приводить до відставання в розвитку.

На третьому рівні емоційної регуляції основні афектні переживання зв’язані, головним чином, з досягненням бажаного. Цей рівень емоційної регуляції у здорового дитини починає функціонувати у віці 3—6 місяців.

У цей період у дитини активно розвивається її взаємодія з дорослим і, перш за все, з матір’ю, яка її афектно “заражає” і “заряджає”.

На четвертому рівні емоційної регуляції більш активними стають комунікативні форми регуляції (зорове спілкування, мімічні і інтонаційно виразні голосові реакції, жести, рухи). У цей період розвивається найважливіша домовленнєва активність — лепет, формуються інтеграційні і сенсорно-ситуаційні зв’язки. Особливістю поведінки здорової дитини на цьому рівні емоційної регуляції є постійне зосередження на певному виді діяльності.

Готовність до спільної ігрової діяльності дитини виявляється в тому, що вона пожвавлюється у відповідь на загравання, починає вимовляти окремі звуки, сміється. Новим компонентом в спілкуванні з дорослим стає простягання рук, показуючи, що вона хоче на руки, або тягнеться до далекого предмету, показуючи, що хоче, щоб до нього наблизили цей предмет. Поступово у дитини все розвивається орієнтація на емоційну оцінку дорослого, у зв’язку з чим мати отримує сприятливу можливість для виховання малюка, позитивно підкріплюючи позитивні форми його поведінки і обмежуючи негативні.

Подальший розвиток і вдосконалення емоційних реакцій сприяє збагаченню і різноманітності поведінкових проявів при спілкуванні малюка з дорослим. Поступово розвивається і удосконалюється новий тип спілкування дитини з дорослим — наочно-дієвий.

4.2. Корекція розладів у дітей з аутизмом

При діагностиці психічного розвитку дитини перших років життя особливо важливе значення має комплексна оцінка її емоційних реакцій з визначенням рівня емоційної регуляції. При цьому особливо важливо оцінити реакції дитини на спілкування з дорослим або іншими дітьми.

ри нормальному психічному розвитку завжди має місце узгоджена робота всіх рівнів емоційної регуляції. При соматичній ослабленій і особливо при відхиленнях в розвитку і нервово-психічних захворюваннях ця узгодженість в роботі рівнів емоційної регуляції порушується, і у дитини виникають різні емоційно-поведінкові розлади. Ці розлади можуть бути тимчасовими, пов’язаними з віковою кризою або соматичною ослабленістю, або можуть виявлятися досить стійко і при неправильній поведінці батьків закріплюватися за типом умовно-рефлекторних зв’язків. Перша вікова криза припадає на вік між двома і трьома роками, коли у дитина диференціює себе з-поміж інших людей і диференціює людей на своїх і чужих. У цей період дитина починає впізнавати себе в дзеркалі і говорити про себе в першій особі. Зростання самосвідомості і прагнення до самостійності зумовлюють частоту емоційно-поведінкових розладів на цьому етапі. Прагнучи до незалежності, дитина проявляє негативізм і упертість на зауваження і заборони дорослих.

Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб дорослі ставилися до малюка дбайливо, з великим терпінням і пошаною. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки. Існують особливі форми емоційної патології, при яких порушений механізм емоційно-поведінковій адаптації. Це — перш за все, ранній дитячий аутизм (РДА). (

На основі представленого рівневого підходу у російській психології розроблені основні напрями корекції емоційних розладів у дітей з аутизмом (К.С. Лебединська, О.С.Нікольська, 1988, В.Влебединський, О.С.Нікольська, Е.Р.Баєнська, М.М-Ліблінг, 1990). Психологічна корекція направлена, перш за все, на подолання негативізму і встановлення контакту з аугичними дітьми, подолання у них сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афективних форм поведінки: потягів, агресії. При цьому, одним з головних завдань психологічної корекції є переважна орієнтація на підлягаючі зберіганню резерви афектної сфери з метою досягнення спільного розслаблення, зняття патологічної напруги, зменшення тривоги і страхів з одночасним збільшенням довільної активності дитини. З цією метою використовуються різні прийоми аутотренінга і оперантної регуляції поведінки. Російські психологи підкреслюють важливість при проведенні цієї роботи орієнтуватися на представлену структуру рівнів емоційної регуляції (В.В. Лебединський, О.С.Нікольська та ін.).

Важливим завданням психокорекційної роботи є розвиток у дитини доступних їй способів афектної адаптації до свого оточення, використовуючи комплексний підхід до організації її афектного життя і нормалізуючи її взаємодію перш за все, з близькими для неї людьми. Вся коректувальна робота проводиться поетапно, при цьому першочерговим завданням є встановлення емоційного контакту з дитиною, розвиток її емоційної взаємодії із зовнішнім світом. При встановленні контакту особливо важливо уникати навіть мінімального тиску на неї, а в деяких випадках навіть прямого звернення до неї. Контакт, перш за все, встановлюється і підтримується в рамках інтересу і активності самої дитини, цей контакт повинен викликати у неї позитивні емоції, важливо, щоб дитина відчула, що з партнером йому краще і цікавіше, ніж одній. Специфіка роботи зі встановлення контакту диференціюється залежно від стану дитини. Важливо дуже поступово збільшувати тривалість афектних контактів. Розроблені методи диференційованої психологічної і педагогічної роботи з аутичними дітьми (К.С.Лебединська, О.С.Нікольська, Е.Р.Баєнська, М.Мліблінг, Т.І.Морозова, Р.К.Ульянова).

Лікувально-педагогічна робота з дітьми з порушеннями спілкування має комплексний характер і включає медикаментозну, психологічну і педагогічну корекцію. Важливе значення має медикаментозне лікування, яке проводиться з врахуванням медичного діагнозу і переважаючих психомоторних порушень. При лікуванні дітей з РДА важливе проведення диференціальної діагностики між проявами аутизму як аномалії розвитку і як синдрому шизофренічного процесу. За наявності виражених психопатологічних розладів у вигляді афектної збудливості, агресивності, рухової розгальмованості з проявом імпульсно-стереотипної поведінки застосовують нейролептики з антипсихотичною дією: неулептил в дозі 4—10 крапель (1 міліграм = 10 краплям), малі дози галопервдола (до 4 крапель на добу). За наявності психомоторного збудження призначають малі і терапевтичні дози меллеріла (сенапакса) — 25—50 кг на добу. Варто зазначити, що френолон вирівнює поведінку, зменшує страхи і нав’язливу поведінку. Для вирівнювання поведінки і встановлення кращого контакту з оточуючими призначають амитриптилін (триптизол).

При поєднанні загального збудження з порушеннями сну призначають барбітурати, антигістамінні препарати, седативну терапію (піпольфен, димедрол, препарати брому).

При поєднанні різних психопатологічних розладів, що найбільш часто зустрічається, призначають комбіноване лікування.

За наявності не різко вираженої тривожності, збудливості, порушень сну призначають препарати типу сибазона, грандаксина.

При аутизмі на тлі органічного ураження ЦНС вказані вище препарати поєднують з призначенням ліків, які нормалізують внутрічерепний тиск (діакарб, триампур та ін.).

У випадках, коли синдром раннього дитячого аутизму поєднується із затримкою психічного розвитку, з розумовою відсталістю, призначаютьсяя також препарати, які поліпшують обмінні процеси в ЦНС і мозковому кровообігу: вітаміни групи В, особливо вітамін Вд, пантогам, когітум, енцефабол, цинарезин, кавинтон.

Важливе значення має психологічна корекція, основи якої розроблені К.С.Лебединською, О.Н.Нікольською, В.Влебединським та ін. Психологічна корекція спрямована на подолання негативізму і встановлення контакту з дітьми, подолання сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афектних форм поведінки: потягів, агресії.

Особливо важливе значення має встановлення контакту з аутичним дітьми, активація їх психічної діяльності і довільно регульованих форм поведінки. Для вирішення цих завдань особливо важливе значення мають спеціальні ігротерапевтичні заняття.

Діти з аутизмом мають вкрай низьку довільну психічну активністю, що ускладнює проведення з ними педагогічних корекційних занять. Тому необхідне вживання низки психолого-педагогічних коректувальних прийомів, направлених на стимуляцію довільної психічної активності дитини (К.С.Лебедінська, О.Н.Нікольська та ін.). Для посилення психічної активності в ситуацію ігрових занять корисно вводити додаткові яскраві враження у вигляді музики, ритміки, співу (К.С.Лебединська, О.Н.Нікольська, Р.К. Ульянова та ін.).

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

При проведенні лікувально-корекційної роботи з дітьми з порушеннями спілкування важливе значення має розвиток їх загальної та особливо тонкої моторики і підготовки руки до писання. У спеціальному дослідженні було показано, що дітям з аутизмом характерні своєрідні порушення тонкої моторики рук (Р. К. Ульянова, 1992). Дитина не може правильно узяти до рук пензель, олівець, розламати в руках пластилін, але особливі труднощі дитина має при опануванні графічних навиків (Р.К.Ульянова). В даний час розроблені методи підготовки дітей з аутизмом до засвоєння графічних навиків. Ця робота проводиться впродовж двох років. На першому (підготовчому) етапі вирішують наступні основні завдання:

• встановлення і підтримка контакту з дітьми;

• організація цілеспрямованої поведінки в наочно-практичній і ігровій діяльності;

• корекція наявних рухових порушень;

• розвиток плавності і ритмічності рухів;

• виховання навиків самообслуговування;

• розвиток зорово-моторної координації і підготовка руки до писання (Р.К.Ульянова).

Система спеціального навчання графічним навикам аутичної дитини включає:

• словесну регуляцію її поведінки;

• організацію орієнтувальнл-дослідницької діяльності;

• проведення спеціальних пропедевтических вправ (Р.К.Ульянова).

Підхід до навчання аутичної дитини ґрунтується на принципі стимуляції і підтримки розвитку підлягаючих зберіганню сторін психіки і переважаючих інтересів.

4.3. Психотерапія РДА за участю дітей-співтерапевтів

При розробці своєї моделі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом, найбільш близькою до гуманістичного і поведінкового напрямів в психотерапії, Л.С. Железняк, І. Б. Карвасарська, Н. Е. Марцинкевич (1993) керувалися низкою положень, які можуть бути сформульовані таким чином. Індивід постійно перебуває в процесі розвитку, причому чисто людські функції розвиваються відповідно до групово-динамічного досвіду (Ammon G.), який накопичується впродовж життя, але найбільше значення має досвід раннього дитинства. Розвиток доступний терапевтичному втручанню на будь-якому етапі і незалежно від форм його протікання. Автори також розглядають людину як ціле, що включає здорові і хворі частини. Наявність здорового потенціалу передбачається у кожного індивіда. У розумінні поведінки людини інтерпретація подій є найбільш важливою. Враховується, що поведінка індивіда визначається спільною дією трьох чинників: спадковості, середовища і особистої активності (Allport F. Н.). Велике значення надається волі самої людини, і в такому розумінні вона стає активним учасником терапевтичного процесу.

Автори, як і більшість гуманістично орієнтованих психотерапевтів, передбачають, що найбільш сильним в людині є мотив самореалізації, або максимального розвитку особистого потенціалу. Основне завдання психотерапевта полягає, таким чином, не в усуненні симптому як «мішені», а в пошуку контакту із здоровими елементами особи, їх активації і за рахунок цього — розвитку спільного потенціалу особи в цілому.

Метою терапії може бути все поле соціальних взаємодій хворого, а завданням психотерапевта, який працює в даному напрямі, стає створення довкола пацієнта соціально активного середовища. Новизну свого підходу автори бачать у вживанні на практиці принципу «терапія середовищем плюс терапія середовища», який полягає в тому, що терапевтична дія як на пацієнта, так і на його найближче оточення здійснюється соціально активним середовищем, яке спеціально моделюється психотерапевтом.

На практиці дитячої психотерапії є ефективним моделювання середовища, що включає однолітків пацієнта, які грають роль фасилітаторів корекційного процесу. Психотерапевт виступає агентом зміни (каталізатором), який запускає цей процес і згодом здійснює контроль і спостереження за ним.

У дітей з важкими психічними захворюваннями, раннім дитячим аутизмом особливо яскраво проявляються проблеми з функціонування в соціумі. Груба дефіцитарність спілкування, як первинно, біологічно, так і повторно, соціально зумовлена, веде до недорозвинення соціальної адаптації і особи в цілому. На думку авторів, забезпечення спілкуванням (заповнення «комунікативного резервуару», і насамперед його емоційною складовою) є важливим для таких дітей. Причому комунікативні навики, як база для гармонійного розвитку особи найуспішніше формуються в разі надання дитині можливості навчання взаємодії на власному досвіді за підтримки найближчого оточення і фахівців.

Сформоване психотерапевтом середовище за своїми параметрами має бути максимально наближене до природного.

Відповідно до цих положень, автори розробили методологічну схему поетапної корекції і активізації соціального функціонування дітей з раннім дитячим аутизмом та іншими психічними захворюванями.

1-й етап — індивідуальні заняття.

Цей етап необхідний дітям, що знаходяться в найбільш важкому стані зважаючи на відсутність комунікативних навиків і відмови від спілкування в будь-якій формі. Основне завдання психотерапевта — викликати у дитини відчуття «комунікативного задоволення». Воно може бути досягнуте за рахунок зняття акцентів з регламентуючої та інформаційної функції комунікації і згодом приєднання до підлягаючих зберіганню, здорових частин особистості. На цьому етапі дитині дозволяються будь-які прояви поведінки, окрім життєвонебезпечних.

2-й етап — заняття в малій (2-3 людини) коректувальній групі.

Усі без винятку діти з синдромом раннього дитячого аутизму проходять через цей етап в бережному з погляду вимог режимі. Починаючи з цього етапу в терапевтичний процес на правах співтерапевтів включаються однолітки пацієнта, здатні продемонструвати більш зрілі форми ігрової діяльності, які мають гарні комунікативні навики і виражені емпатійні здібності. Тут головне завдання — досягнення безконфліктного співіснування з однолітками і зацікавленого (хоча б у формі спостереження) ставлення.

3-й етап — заняття в змішаній коректувальній групі (від 6 до 15 чоловік).

Основний і найдовший в психотерапевтичному процесі. Відкриті та гетерогенні за віковими і нозологічними параметрами групи об’єднують дітей з різними межовими станами і соціальними поведінковими девіаціями. Причому біля ядра колективу вікові відмінності зведені до мінімуму. Виняток становлять діти з важкими психічними захворюваннями (раннім дитячим аутизмом, зокрема), які свідомо прямують в групи більш старших і більш молодших за віком, виходячи з так званого «принципу зустрічного руху».

Реалізація на практиці даного принципу полягає в тому, що на початку занять діти, які знаходяться в найбільш важкому стані з погляду розвитку комунікативних навиків, стоять найдальше від основного вікового ядра групи. Це зумовлене тим, що діти, які максимально відрізняються за віком, пред’являють один одному мінімальні вимоги, що знижує відчуття небезпеки і тривоги при організації комунікації. У міру розвитку навиків спілкування у дітей з раннім дитячим аутизмом і покращення їх стану в цілому їх переводять в групи, де вік учасників наближений до віку пацієнта. Передбачається, що на завершальних стадіях психокорекційної роботи дитина з синдромом раннього дитячого аутизму зможе формувати адекватні взаємини зі своїми ровесниками і відповідати потрібним вимогам, не мючи при цьому почуття тривоги і дискомфорту.

Основне завдання на цьому етапі — здійснення переходу від одиночної наочної гри у присутності інших дітей до гри разом з ними. Відсутність мови або мінімальна мовна активність дітей з важкими розладами, як показує практика, не є перешкодою, яку не можна здолати.

4-й етап — заняття у відкритому соціальному середовищі.

Вони частенько проводяться паралельно із заняттями 3-го етапу і включають відвідини театрів, музеїв, екскурсії по місту туристичні походи і мешкання в літньому таборі. Основна мета даного етапу — закріплення навиків самостійної взаємодії з навколишнім світом.

Кожна дитина відвідує заняття 1 — 2 рази в тиждень впродовж навчального року, інколи впродовж кількох років. Тривалість одного заняття близько півтора години. Поведінка психотерапевта на всіх етапах психотерапевтичного процесу не директивна, дія здійснюється на основі емпатійної комунікацій. Особливу увагу впродовж всієї роботи фахівці приділяють підбору учасників терапевтичних занять. Тут важливі не біологічний вік і нозологічні параметри, а швидше особисті особливості і рівень соціальної зрілості пацієнта.

Учасники психокорекційного процесу підбираються з врахуванням їх приналежності до чотирьох основних груп:

• діти з важкими хронічними психічними захворюваннями (переважно раннім дитячим аутизмом) є основною групою для спрямованих терапевтичних дій;

• діти з межовими розладами і незначними поведінковими порушеннями складають групу, яка під час психокорекційного процесу не лише є «ігровим середовищем» для дітей з важкими психічними захворюваннями, але і насамперед вирішує власні проблеми в рамках традиційної ігрової терапії;

• діти з розладами соціальної поведінки беруть участь в психокорекційній роботі як з метою нормалізації власних поведінкових проявів, так і, на пізніших етапах, як помічники;

• здорові діти-співтерапевти є ядром психотерапевтичної групи. Вони беруть участь в роботі на добровільних засадах, свідомо, як помічники, мають досвід тренінгу спілкування і володіють такими необхідними якостями, як емпатія, спостережливість, активність і креативність.

На думку авторів, одночасна присутність в групі дітей чотирьох вказаних категорій власне і дозволяє моделювати середовище, максимально наближене до природного (мікромодель соціуму), з великим ступенем вірогідності прогнозувати поведінку дітей у відкритому соціумі.

• оцінка результативності проводиться за трьома напрямами:

• спостереження лікуючого лікаря,

• відгуки батьків

• незалежна експертна оцінка психологів.

Досвід роботи показує досить високу ефективність запропонованої методологічної схеми. Позитивним результатом для дітей з важкими хронічними психічними захворюваннями, як правило, є активізація і нормалізація взаємодії зі своїм оточенням за рахунок зниження відчуття тривоги і страху при побудові комунікації і, як наслідок, підвищення особового потенціалу загалом. Для решти учасників психокорекційного процесу наслідком занять в групі стає формування позитивного ставлення до себе і оточення, посилення активності і креативності за рахунок розширення меж схвалення своїх власних проявів і проявів оточуючих.

Розглядаючи людину як цілісне біосоціальне утворення, автори визнають, що на всіх етапах найбільш продуктивною є комплексна робота з біологічної, психологічної та соціальної корекції. Запропонована методика — лише один з можливих варіантів використання психотерапії в системі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом.


M-CHAT Модифікований скринінговий тест на аутизм для дітей раннього віку.

Створено для проведення скринінгового обстеження на порушення аутистичного спектру (НАС) у дітей у віці від 16 до 30 місяців.

Діти, які отримали більше 3 балів за загальною шкалою, або набрали 2 критичних бали, повинні бути спрямовані на діагностичне обстеження до фахівців, в чию компетенцію входить постановка діагнозу НАС у дітей раннього віку.Жоден скринінговий інструмент не має 100% достовірності отриманих даних.

Будь ласка, оцініть, наскільки наведені нижче висловлювання характеризують вашій дитині. Намагайтеся відповідати на кожне питання. Якщо дана поведінка проявлялася рідко (ви бачили це всього один або два рази), відзначте, що дитині це не властиво.

Підрахунок балів:

Увага! Підрахунок балів ведеться не батьком, а професіоналом.

1. Ні 6. Ні 11. Так 16. Ні 21. Ні

2. Ні 7. Ні 12. Ні 17. Ні 22. Так

3.Нет 8. Ні 13. Ні 18. Та 23.Нет

4. Ні 9. Ні 14. Ні 19.Нет

5. Ні 10. Ні 15. Ні 20. Так

1. Чи подобається дитині, коли його качають на руках, на колінах і т.д.? Так, ні?

2. Чи виявляє дитина інтерес до інших дітей? Так, ні?

3. Чи любить дитина дертися по предметам, як по сходинках? Та, ні?

4. Чи любить дитина грати в хованки (ку-ку)? Так, ні?

5 .Чи грала коли-небудь дитина «понарошку» , наприклад, говорила по телефону, або качала ляльку, або в щось інше? Так, ні?

6 .Чи використовує дитина вказівний палець, щоб вказувати або просити щось? Так, ні?

7. Чи може дитина відповідним чином грати з дрібними іграшками (наприклад, машинками або кубиками), не просто засовуючи їх в рот, крутячи в руках або розкидаючи? Так, ні?

8. Приносила дитина коли-небудь вам (батькам) предмети, щоб щось показати? Так, ні?

9. Чи може дитина дивитися вам в очі більше 1-2 секунд? Так, ні?

10. Проявляла дитина коли-небудь понад чутливість до звуків (наприклад, закриваючи вуха)? Так ,ні?

11. Посміхається дитина вам, або у відповідь на вашу посмішку? Так, ні?

12. Імітує дитина те, що ви робите (наприклад, наслідує висловом вашого обличчя)? Так, ні?

13. Відгукується дитина на своє ім’я, коли ви ЇЇ звете? Так, ні?

14. Якщо ви вкажете на іграшку в кімнаті, подивиться на неї дитина? Так, ні?

15.Чи може дитина ходити? Так, ні?

16. Дивиться дитина на речі (предмети), на які дивитися ви? Так, ні?

17. Чи здійснює дитина незвичайні рухи пальцями у свого обличчя? Так, ні?

18. Чи намагається дитина залучати вашу увагу до того, що віна робить? Так, ні?

19. Чи не виникало у вас відчуття, що ваша дитина має порушення слуху (глухий)? Так, ні?

20. Чи розуміє дитина те, що говорять інші люди? Так, ні?

21. Чи буває так, що дитина захоплена чимось, чого не існує, або безцільно бродить по кімнаті? Так, ні?

22. Чи дивиться дитина на ваше обличчя, щоб перевірити вашу реакцію, коли зустрічається з чимось незнайомим? Так, ні?

Що б я зробив, якби був батьком дитини з аутизмом: рекомендації, засновані на 30-річному досвіді і дослідженнях

Автор Стівен М. Едельсон, к.н.

Мені пощастило, що останні 25 років я маю можливість брати участь в дослідженні різних аспектів аутизму і співпрацювати з провідними фахівцями як в області біомедичного втручання (Бернард Рімланд), так і в області модифікації поведінки / навчання (Івар Ловаас) і сенсорики (Темпл Грендін, Гай Берарді, Лорна Джин Кінг, Мелвін Каплан, Елен Ірлен). Завдяки отриманому досвіду я зміг розширити своє уявлення про те, що ж можна зробити, щоб допомогти таким людям.

Найскладнішим і напруженим періодом для будь-якої сім’ї є той момент, коли їх дитині вперше ставлять діагноз «аутизм». Тоді перед батьками постає вирішальний і життєво важливе питання: що я повинен зробити, щоб допомогти своїй дитині? Рішення про те, яке лікування проводити (або не проводити), швидше за все, визначить перспективи дитини. Я позначив основні заходи, які зробив би я, якби був батьком дитини з аутизмом.

План дій

Спочатку, я б прочитав статтю «Поради батькам аутичних дітей» (див. Http://www.autism.com/autism/first/adviceforparents.htm), автори доктора Джим Адамс, Бернард Рімланд, Темпл Грендін і я.

По-друге, я написав би в Інститут вивчення аутизму (ARI, 4182 Adams Ave., San Diego, CA 92116; факс: 619-563-6840) і запросив би у них безкоштовне керівництво для батьків. Більшу частину з цієї інформації можна знайти на їхньому сайті www.Autism.com. У цьому посібнику міститься широка інформація, необхідна для розуміння і лікування багатьох проблем, супутніх аутизму. Туди також входить один екземпляр щоквартального інформаційного бюлетеня Інституту вивчення аутизму і міжнародне огляд Інституту вивчення аутизму (Autism Research Review International (ARRI), http://www.autism.com/ari/newsletter/subscribe.htm). Підписка на міжнародне огляд Інституту — це найкращий спосіб бути в курсі подій (18 дол. / Рік).

Крім того, я б звернувся до місцевого відділення Американського товариства аутизму в своєму районі. Відділення товариства аутизму, швидше за все, надасть вам корисну інформацію та контактні телефони як в даному районі, так і в усьому штаті. Крім цього, я почав би відвідувати принаймні одну групу підтримки батьків і дізнався б, що вони можуть запропонувати. В Американському суспільстві аутизму є список більшості відділень по всій країні (дзвінок безкоштовний: 800-3-AUTISM).

Важливе зауваження: перш ніж звертатися в страхову компанію, спочатку я б уважно прочитав поліс. Багато поліси не покривають лікування осіб, що страждають на аутизм. Страхові компанії оплачують лікування, якщо воно не спрямоване саме на лікування аутизму і якщо в страховій компанії не знають, що дитина страждає на аутизм. Наприклад, якщо у дитини затримка мови, страхова компанія може оплатити заняття з розвитку мовлення.

втручання

Є два основних заходи, які я зробив би одночасно; чим раніше почати ці заходи, тим краще прогноз для дитини.

Перший захід полягає у визначенні проблем зі здоров’ям дитини. Це можуть бути катастрофічна нестача вітамінів і мінералів (наприклад, вітаміну В6 і магнію, ДМГ, вітамінів А і С), шлунково-кишкові проблеми (наприклад, синдром підвищеної кишкової проникності, грибкові та вірусні інфекції), високий вміст важких металів та інших токсинів ( наприклад, ртуті, свинцю), харчові непереносимості і алергії і т.д. У більшості аутичних дітей присутній одна і більше з цих проблем.

Підхід до лікування аутизму «Переможемо аутизм зараз» (The Defeat Autism Now !, DAN! ®) вирішує ці біомедичні проблеми. Інститут вивчення аутизму поширює посібник з діагностики та лікування під назвою «Аутизм: ефективне біомедичне лікування» (2005, скоригована редакція 2007 року) (http://autismstore.dyndns.org/Books-Autism_Effective_Biomedical_Treatments.html). Список лікарів (http://www.autism.com/dan/index.htm#practlist), які розуміють і знають, як лікувати такі стани, можна отримати в Інституті вивчення аутизму. З усіх методів лікування, описаних в цій книзі, спочатку я б ввів дитині вітамін В6 з магнієм, потім ДМГ (Диметилгліцин), а потім безглютенову / безказеіновую дієту. Я також прочитав би статтю доктора Джеймса Адамса на 28 сторінок «Короткий огляд біомедичного лікування» (див. Www.autism.com/treatable/adams_biomed_summary.pdf).

Коментар з ліків: деякі педіатри призначають аутичним дітям ліки, навіть не дивлячись на те, що Управління з контролю за продуктами і ліками США не дало дозвіл на застосування взагалі будь-яких лікарських засобів для лікування аутизму. Крім того, у будь-яких ліків є негативні побічні ефекти. Я іноді чую відгуки, що деяким допомагає Ріспердал, Прозак або італін. Але цілком можливо, що ще більшого прогресу можна було б домогтися, дотримуючись іншого безпечного немедикаментозного підходу (див. Http://www.autism.com/treatab

Нове про аутизм

Біохімік Кетрін Рід (Katherine Reid) з Сан-Франциско виявила засіб, яке в деяких випадках дозволяє звести до мінімуму симптоми аутизму у дітей, — дієту, яка виключає глутамат натрію, повідомляє Fox News. Її висновки засновані на аналізі нейробиологических досліджень і власному досвіді: її дочки у віці двох років поставили діагноз «аутизм»; Зараз їй сім років, і, за словами вченого, прояви захворювання «повністю зникли».

Так як в даний час Управлінням по продуктах і ліках США (FDA) схвалено лише один медикамент (рисперидон і його аналоги) для лікування розладів аутистичного спектру, багато батьків аутичних дітей звертаються до альтернативної медицини, використовуючи гомеопатичні препарати, пробіотики, різні дієти без клейковини ( глютену), лактози і казеїну в надії, що це матиме позитивний вплив на стан дитини.

Дієта, про яку веде мову доктор наук Рід, відрізняється від тих, що були відомі досі. На її думку, з харчування дитини з аутизмом необхідно виключити все одне хімічна сполука — харчову добавку, підсилювач смаку і аромату глутамат натрію (інші назви — Е 621, Е 631, гідролізований рослинний білок). «В організмі присутні рецептори глутамату, який збудливо діє на нервові клітини, і він необхідний, але лише в певній кількості, — сказала Рід. — Багато порушень розвитку нервової системи, такі як аутизм, потенційно можуть бути пов’язані з дисбалансом споживання глутамату ». За її словами, 95% оброблених продуктів харчування містять глутамат натрію, проте виробники мають право не вказувати його наявність, якщо його зміст не перевищує певний рівень.

Хоча на даний момент немає даних, науково підтверджують теорію Рід (глутаматних гіпотеза аутизму, проте, вже існує), біохімік вважає повернулося в норму стан своєї семирічної доньки Брук наочним свідченням вірності цієї ідеї. Коли дівчинці було два роки, Кетрін і її чоловік, клітинний біолог, почали помічати у неї ознаки аутизму: дикі істерики, що тривали протягом кількох годин поспіль, стереотипна поведінка, складності в спілкуванні та навчанні, а також проблеми з роботою кишечника. Обстеження показало, що у дитини середній ступінь тяжкості аутизму. «Вона жила в своєму власному світі, — поділилася мати Брук. — Її дії були повторюваними, вона проявляла ознаки неврозу нав’язливих станів і починала істерично кричати, якщо я вела її додому іншою дорогою, ніж зазвичай ».

Рід пішла з роботи і почала вивчати різні дієти, рекомендовані для дітей з аутизмом, в першу чергу, вона виключила з харчування дитини продукти, що містять глютен і лактозу, потім стала додавати в її раціон магній, вітамін D, риб’ячий жир і комплекс вітамінів групи В , і всі ці підходи допомагали, але зовсім небагато. Пізніше вона натрапила на статтю про вплив глутамату на організм людини, в якій зазначалося, що, хоча це з’єднання необхідно для передачі імпульсів між нейронами і клітинами інших тканин і задіяно в когнітивних процесах мозку, його надлишок може викликати різні неврологічні порушення. Тому Рід виключила з харчування дівчинки продукти, що містять глутамат натрію, і, за її словами, «симптоми аутизму у неї повністю зникли». Поступово дитина стала більш соціально адаптованими, у нього повністю зникло стереотипну поведінку і покращилася координація. «Є багато всього, що ми не знаємо про аутизм, — зазначив він. — Але робота кишечника і мозку тісно пов’язані, і часто буває так, що позбавивши дитини від шлунково-кишкових проблем за допомогою дієти, можна поліпшити і його загальний стан. Немає ніякої шкоди в спробі перейти на дієту, вільну від глутамату натрію — якщо ви будете їсти фрукти, овочі, м’ясо, боби і цільні зерна і виключіть перероблені продукти харчування, то це буде більш здоровою дієтою ». «Ми повинні бути відкриті до нових підходів в лікуванні аутизму», — також вважає психіатр і фахівець в області неврології аутизму Антоніо Хардан (Antonio Hardan) з дитячої лікарні при Стенфордському університеті.

Після того, як Рід побачила результати переходу на вільну від глутамату дієту у своєї дочки, вона заснувала некомерційну організацію Unblind My Mind, що вивчає дію продуктів харчування на мозок. За її словами, у 74 з 75 дітей, з якими вона займалася в рамках цієї організації, було відзначено значне поліпшення стану.